Хореографічній студії «Весняночка» Запорізького міського Палацу дитячої та юнацької творчості у квітні 2023 року виповнюється 35 років. Цей ювілейний рік для викладачів та вихованців «Народного художнього колективу» під керівництвом Наталії Воронцової став надзвичайним, особливим. Бо танцювали попри війну, відсутність світла і нескінченні тривоги. Танцювали, навіть, у бомбосховищі. Міцно трималися за руки. Вірили. Знаходили нові можливості. Перемагали. Сяяли, хай там що. І зберегли найцінніше.
Педагоги студії, Олена Скрипченко та Яна Острогляд, – щирі, запальні, завжди усміхнені, закохані в свою справу, – знають, як зробити навчання справжнім задоволенням. Як їм це вдається в реаліях прифронтового міста? – дізнавалися юні журналісти молодіжного видання «Teens Way».
Що за весна без «Весняночки»…
– Що значить для вас ваша справа?
Олена Скрипченко: Я дуже люблю народний танець. І дуже люблю дітей. Тому вибір професії для мене, як то кажуть, без варіантів. Вже 22 роки роблю те, без чого не уявляю свого життя.
Наша справа – це закохати дітей у мистецтво, творчість, народну хореографію. Розкрити потенціал кожної дитини. А цього можна досягти тільки величезною любов’ю та захопленням. Бо ми транслюємо нашим вихованцям саме те, що наповнює нас самих.
Яна Острогляд: Тобто, секрет простий – любити свою справу так, щоб вона ніколи не була просто роботою. Коли праця приносить радість і задоволення, ти, навіть, не працюєш, – ти живеш у такий чудовий спосіб.
Народний танець – це сама мудрість, краса та магія. Особливо, наш рідний, український, що заряджає тіло і наповнює серце до країв. В ньому стільки сили, справжнього таїнства, обрядовості! Ось, наприклад, в нашій студії 12 березня відбувся весняний концерт. Ми всі разом танцювали, закликали сонечко та весну. Діти були у захваті від занурення в світ стародавніх українських традицій. Наші діти народжені для повноцінного, мирного та щасливого життя. Тому ми прагнемо навчати і виховувати їх так, щоб у кожному маленькому сердечку запалити вогник пізнання, мислення і доброти.
Танці в бомбосховищі
– Як вплинула війна на ваш чарівний творчий світ?Який головний досвід ви здобули за цей вирішальний рік?
Яна Острогляд: В перші дні війни, коли заняття відмінили, ми не знали, що робити, чого чекати, слухали новини і місця собі не знаходили. Я тоді сказала донці: давай хоч дома танцювати! І, попри все, ми танцювали вдома! Бо те, що любиш, дійсно рятує.
Знаєте, я по життю оптимістка. В душі я завжди танцюю! Тому впевнена: ми все здолаємо, бо є заради чого!І творчий колектив у нас дуже міцний та щирий, тож підтримуємо один одного, тримаємося з гідністю. А труднощі та випробування тільки стимулюють нас, підштовхують.
Звісно, довелося пристосовуватися до викликів сьогодення. Під час повітряної тривоги переходимо до бомбосховища та продовжуємо заняття. Облаштували в укритті творчий простір та ще й з музикою! Наша акомпаніатор, Наталія Василівна Тришина, грає на баяні, а ми танцюємо. Ми такі, що, навіть, в бомбосховищі влаштуємо концерт! З часом ми зрозуміли, що немає ситуації без рішення. Обставини – не головне. Головне – то бажання, світ в очах, музика в душі. Хто дійсно хоче,завжди знайде можливість.
Олена Скрипченко: За війни частина наших вихованців поїхала за кордон чи в інші міста країни. Але ми підтримували зв’язок, не втрачали контакту. І на цей час більшість дітей вже повернулася додому. Вони дуже сумували і на власному досвіді зрозуміли, що насправді означають сім’я, друзі, дім.
Деякий час намагалися працювати дистанційно, але наша справа потребує живого спілкування, обміну емоціями. Тому, коли повернувся звичайний формат занять, діти дуже зраділи. Вони прибігають за півгодини до початку, щоб поспілкуватися, і потім уходити не поспішають. Аж поки батьки за руку не утягують додому.
Звісно, діти змінилися. Особливо, це стосується підлітків. Раніше усмішка на все обличчя, емоційно відкриті, сповнені радості. Тепер їм сумно буває, тривожно. Бо одного страшного дня вони раптом подорослішали. У деяких вихованців батьки на фронті. Та ми налаштовуємо їх на краще. Треба вірити, треба бути сильними. Ми поруч. Всі разом ми впораємося. Кожне заняття починаємо з усмішки. А далі магія танцю робить свою справу.
Саме це, мабуть, і є головним досвідом. Коли не знаєш, що робити, роби те, що любиш, що надає тобі сил рухатися далі.
Ніяка війна цього не змінить
- Що заряджає вас на нові творчі проєкти, досягнення?
Олена Скрипченко: Коли заходжу до танцкласу і бачу очі вихованців, навіть, забуваю, що у нас війна. Вдячність батьків теж надихає. Надихають нові діти, що приходять займатися до студії. Наші діти повертаються до рідного Запоріжжя, і це теж неймовірно надихає. І сама атмосфера в студії надихаюча, тепла, затишна, творча. У нас там завжди квітучі зали, я вирощую фіалки, орхідеї. Гадаю, квіти відчувають місце, сповнене життя та любові. Тому квітнуть майже круглий рік. І діти наші квітнуть. І ніяка війна цього не змінить.
Яна Острогляд: Заряджають прості речі. Філіжанка кави, гарна пісня, добра справа, тепле слово, весна… Все працює, все може знайти відлуння в серці і в творчості.
– Як мотивуєте своїх вихованців?
Яна Острогляд: Талант – це невеличкий відсоток успіху. Все інше формує наполеглива праця. Ми вчимо дітей розвивати свої здібності, не здаватися, працювати, досягати цілей. Не треба вчити дерево рости, потрібно створювати умови для його росту.
Наші вихованці ростуть у нас на очах. Звісно, ми бачимо, якщо щось не так. Завжди розпитуємо: де твоя усмішка загубилася? Як її знайти? Зазвичай заняття починаються саме з розмов. Діти знають, що тут їх завжди вислухають, підтримають.
Олена Скрипченко: Ми завжди орієнтуємось на інтереси дітей. Для маленьких – це цікаві ігри, руханки, імпровізація. Для більш дорослих – спілкування, творчі проєкти, наприклад, із створення нового номера. Ми разом готуємось до конкурсів, влаштовуємо концерти і маленькі свята, розігруємо сценки, прикрашаємо зали, створюємо творчу атмосферу. Все це дуже згуртовує, надихає.
Звісно, мотивують і досягнення, перемоги в конкурсах. До речі, нещодавно здобули Гран-прі і перші місця в міжнародному конкурсі. Діти були щасливі. Нажаль, їм сьогодні не вистачає подорожей, відчуття сцени, бо всі фестивалі дистанційні. Але ми не даємо їм нудьгувати. Наше творче життя дуже насичене.
Ось, наразі готуємось до випускного концерту. В цьому році ювілейного. Плануємо презентувати нові постановки. Це визначна подія для всіх причетних. Бо 35 років – це розквіт життя, а життя, як відомо, завжди перемагає.
– Уявіть: війна скінчилася, нарешті, в Україні настав мир, що перше ви зробите?
– Будемо танцювати, звісно! Ми і зараз танцюємо задля Миру та Перемоги!
Над інтерв’ю працювали: Марія Озерська, Валерія Калінчук, Катерина Тосхопаран. Медіа школа. Гурток «Журналістика та видавнича справа».